Відкриваємо тиждень 2012 року дійсно важливою подією не тільки для галереї, а й для всього міста і країни – створенням центру сучасного мистецтва “ЕрмиловЦентр”.
Харків потребував нових великих просторів для експонування сучасного мистецтва. І наша галерея була одним із ініціаторів створення “Ермилова”, а Тетяна Тумасьян, директор МГ, стала куратором першого року виставкової діяльності центру, в значній мірі сформувавши його ідеологію. Так, навесні 2012 року простір колишнього нічного клубу на цокольному поверсі університету був переобладнаний у “ЕрмиловЦентр”, перший і ще єдиний ЦСМ у Харкові.
“ЕрмиловЦентр” відкрився проектом “Construction. Від Конструктивізму до Contemporary. Харків ХХ – ХХІ”, який об’єднав роботи авангардистів Василя Єрмилова (1894–1968), Бориса Косарєва (1897–1994) та сучасних художників: Віталія Куликова, Павла Макова, Артема Волокитіна, Романа Миніна, Гамлета Зіньковського, Аліни Клейтман. В експозиції були представлені живопис, графіка, фотографія, мурал та відео-арт 2000-х років, а також раритети 20-х років ХХ століття з музейних і приватних колекцій.
Наступною подією національного значення стала виставка Олександра Гнилицького (1961-2009) “Вулиця Дарвіна. Будинок 44”, яка була першою персональною виставкою в рідному місті відомого художника. Простір “ЕрмиловЦентра” був поділений на сво
єрідні “житлові зони”, де демонструвалися роботи Гнилицького та меблевий реквізит 70-х років. Глядачі могли побачити затишну вітальню з килимом, книгами та телевізором з випуклим екраном. Або, наприклад, аналогічну зону у сучасному стилі: плазмовий екран з відео-документацією останніх років творчого життя автора, великі проекції.
Перший рік творчого життя “ЕрмиловЦентра” подарував харківському глядачеві також виставку найвідоміших художників сучасного мистецтва країни, серед яких Сергій Братков, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Василь Цаголов, Павло Маков, Олег Тистол… (куратори: Тетяна Тумасьян, Ігор Абрамович); проект Віктора Сидоренка “Відображення в невідомому”.
Глядачі могли спостерігати живописні роботи Сидоренка, про які важко було сказати, що це рукотворні картини, настільки вони нагадували сюрреалістичні фотографії, які були оброблені в графічному редакторі.
