Історія №3: Іронічний нонконформіст

Віталій Куликов завжди шукав власні шляхи у формі, пластиці, символах. Його графіка й живопис часто обирали не сюжет із великим ідеологічним змістом, а рефлексію, питання форми і сенсу. Такий підхід, хоч і не завжди прямо політичний, не вписувався у догматичний соцреалізм і радянську норму. Це автоматично ставило художника в опозицію до офіційних художніх стандартів.

Втім нонконформізм Куликова мав швидше форму філософського жарту, ніж прямого конфлікту. Глибинна іронія дозволила митцю зберігати автономію й продовжувати творити власний світ.
Яскравим прикладом цього іронічного нонконформізму став твір «Президія». У 1991 році на під час персональної виставки Віталія Куликова в київському «Українському домі» цю картину повісили таким чином, аби легко демонтувати без шкоди для експозиції. Коли на виставку приходили комуністи – її знімали, а коли демократи – повертали.

Сам Куликов описував цей твір наступним чином: «…напередодні свят декотрі суб’єкти сидять за столом на сцені, а маса трудівників витріщається на них з зали. Суб’єкти виступають. Ніхто їх, звісно, не слухає. Аби зробити ситуацію геть абсурдною, я ввів у композицію оголену жінку. Як істину. Вона сидить тут оголена, а ці тут вистьобуються».

Іронічно, чи не так?